КЛБІ 2015

  Науковий колоквіум
з нагоди 290 річниці з дня народження
Григорія Савича Сковороди
(Нові читання на Трьохсвятительській)
11 грудня 2012 року,
Київ, Інститут філософії НАН України
 
Одного затишного дня у тихих коридорах Інституту філософії, що на Трьхсвятительскій у Києві, не навмисно, а випадково зустрілись представники чотирьох найспорідненіших відділів цього академічного співтовариства (Історії філософії України, релігієзнавства, соціальної філософії та філософії культури етики і естетики)  і вирішили незалежно від офіційних святкувань і засідань зібратись і  поспілкуватись про філософію Сковороди в контексті сучасних парадигмальних змін і нових дослідницьких підходів. Ідею проекту сповили Віталій Шевченко та Олена Сирцова, а її найкраще остаточне формулювання запропонував Анатолій Єрмоленко. Освячував весь цей задум в небесних сферах божественних пісень, допущений в них за життя за свою маніфестну для ХХІ ст. книгу “Уязвимость любви” Віктор Малахов.
 
В апофатичному визначенні запропонованої концепції Нових читань на Трьохсвятительській їх ініціаторами було узгоджено, що про привид Сковороди матеріаліста та протестанта проти панського гніту, який в минулому столітті справді бродив коридорами Інституту (“шаркающей кавалеристской походкой”) ніхто навіть критично згадувати не буде. З цим вже все ясно. Дещо менш ясно декому деінде про Сковороду близького до народу, який з торбинкою та сопілкою мандрував по Україні і час від часу зачитував селянам на мальовничих галявинах рідної землі свої поезії та діалоги.
 
Від цього увічненого на Контрактовій образу мислителя купка далеких від народу (хоча й не так щоб) ініціаторів Нових читань теж вирішила відсторонитись, зосередивши свій елітарний (ніде правди діти) академічний історико-філософський інтерес передусім на малозрозумілих досі не лише народом, а й фахівцями патристичних ремінісценціях  мислителя, античних контекстах його поезій, діалогів та листів, філософській текстології  рукописів Сковороди (автографів і списків, з урахуванням додаткових дослідницьких можливостей, які з`явилися завдяки проекту Skovoroda Concordance здійсненому в University of Alberta в 2008 р. Наталією Пилип`юк, Олегом Ільницьким та Сергієм Козаковим), на автентичних перекладах латинських та грецьких текстів, історико-філософському  коментуванні й прочитанні творів мислителя в колі й відгомонах сучасних філософських течій.
 
Торкаючись у зв’язку з цим питання проекзистенційний простірСковороди, в якому він реально переміщувався протягом життя, Віктор Малахов зазначив, що найреальнішим для філософа були його духовні мандри в біблійному просторі спілкування з пророком Даниїлом й апостолом Павлом і водночас у просторі античної філософії, де він залишався в постійному діалозі з Плутархом чи Піфагором, а через накладання цих просторів створював ще й свій додатковий простір, в якому безпосередньо спілкувався з Епікуром Христом  в одній особі. Отже, якщо він і мандрував багато за своє життя як філософ, то передусім не між маєтками матері своєї Малоросії і тітки своєї України, а у великих духовних просторах світової культури й міжсвітових просторах своїх постійних античних та біблійних співбесідників.
 
Третє свідоме відсторонення концепції Нових читань зумовлене вже не так вчорашньою обмеженістю попередніх філософських підходів як найновішими успіхами харківської сковородинознавчої філологічної  школи, силами якої за підтримки  Альбертського Університету в Торонто в 2010 році було підготовлене нове повне видання творів Сковороди,  в якому, за словами керівника проекту Леоніда Ушкалова, було усунуто 14 тисяч філологічних недоглядів (“дрібочок”) попереднього київського академічного  видання 1973 року. Водночас, віддаючи належне визначальному внеску в здійснення проекту закоханого в бароко автора можна було б без перебільшення назвати вказане видання авторським (за емоцією) й бароковим (за культурознавчою орієнтацією). Захоплений встановленням барокових контекстів Сковороди, фахівець, щоправда, навіть тему  смерті у філософа пов`язав у передмові з тим, що ця тема є однією з центральних в культурі бароко, хоча менш захоплений бароко читач міг би цілком логічно припустити, а патролог чи історик античної філософіїї міг би й прямо зауважити, що тема смерті у Сковороди має значно тісніший зв'язок з пізньоантичними авторами та патристикою, ніж з бароковим “царським шляхом”. Це було зазначено у ході Нових читань не для того, щоб дорікнути харківському видавцю за те, що він і не міг зробити (адже свою філологічну частину великої роботи по вивченню спадщини Сковороди він виконав ретельно), а для того щоб показати, що укладання автентичного історико-філософського й патристичного коментаря вимагає від істориків філософії такого ж фахового обсягу роботи, який здійснив стосовно барокового культурного й літературного контексту філолог і літературознавець Леонід Ушкалов.
 
Ще один приклад. Доречно посилаючись в ряді коментарів на відомі йому в російських перекладах твори Орігена,  видавець чомусь вирішив заперечити у  Передмові близькість Сковороди до Орігена на тій підставі, що Сковороді ближчий християнський неоплатонізм. “Але ж, помилуйте, звідки  в християнській патристиці, зокрема у Григорія Ниського чи у автора, відомого під іменем Діонісія Ареопагіта, міг з’явитися християнський платонізм і неоплатонізм, як не через Орігена, який, будучи вихідцем зі школи Амонія,  як і Плотін, власне, і започаткував християнський неоплатонізм як особливий (порівняно з неоплатоніками) напрямок патристичного богословського мислення?” З таким риторичним запитанням звернулась до шановного товариства Олена Сирцова. Товариство закивало, і помилувало,  і прослухало її доповідь  “Символізм світла і вічності в поемі Сковороди «Desacracaenaseuaeternitate»  (Сковорода і Оріген)”.
 
За своїм методологічним спрямуванням Нові читання хотіли б стати не лише низками або гронами доповідей, а й озвученням та обговоренням особливо складних питань, що вже постали і продовжують поставати при перекладі та філософському коментуванні текстів Сковороди. В цьому сенсі всі присутні начебто погодились, що будь який переклад Сковороди чи то з латини сучасною українською чи російською, чи з оригіналу на англійську, французьку або німецьку  вже є інтерпретацією тексту, тобто його практичною філософською версією чи герменевтикою й засвідчує розуміння його філософського змісту в певній історико-філософській традиції тлумачення звичайних чи суто філософських слів або, навпаки, лише філологічний буквалізм, який остаточно заплутує читача (якщо той сам не взявся почитати переклад з оригіналу для кайфу одурманення). Віталій Шевченко, щиро припускаючи, що переклад переважно беруть читати для кращого розуміння, запропонував товариству практикум у вигляді зіставлення двох нововиконаних ним перекладів одного з ранніх творів Сковороди  “Начальная дверь ко христіанскому добронравію Написана в 1766 году для молодого шляхетства Харковской губерніи, а обновлена в 1780 году”.
 
Заторкнувши тему перекладів, всі присутні вшанували пам'ять видатного переяславського сковородинознавця Г. М. Верби,  відомого своєю  посторінковою критикою ряду неточностей в перекладах  біблійних цитат у творах Сковороди сучасною українською мовою у двотомному виданні  корпусу Гарвардської бібліотеки давнього українського письменства. Праця самого Григорія Верби (Тернопіль, 2007), присвячена цій проблематиці, що є цінним дороговказом в копіткій праці по ідентифікації й автентичній інтерпретації сковородинівського цитування Біблії, була плідно використана у харківському виданні Леоніда Ушкалова.
 
Високо оцінюючи критичну роботу проведену Вербою,  Віталій Шевченко водночас звернув увагу присутніх на те, що Сковорода досить часто цитував тексти просто по пам`яті, а часом і свідомо переінакшував цитоване місце, ледь не діаметрально змінюючи його філософський зміст. Це спостереження цілком підтримала Олена Сирцова, навівши приклад із знаменитим посиланням Сковороди на Псалом 41. 8  “Бєзда бєздну призывает” в Пісні 11й “Саду божественних пісень”  та в Листі 75 до Михайла Ковалинського 1767 року.  Після того, як критичний перекладницький дух Верби був викликаний до зали засідань Вченої Ради, де й проходили Нові читання на Трьохсвятительській, ця дослідниця очевидно, пригадавши як відомий герой Ердмана подзвонив у Кремль і повідомив тамтешніх, що він прочитав Маркса, і Маркс йому не сподобався, і собі вирішила після гучних святкувань в Інституті філософії та Інституті літератури  НАН України виходу двотомника російського перекладу творів Сковороди, виконаного Романом Кисельовим під чуйним наглядом Сергія Йосипенка, сказати, що запропонований в цьому виданні російський підстрочник поеми “De sacra caena seu aеternitate” є значно віддаленішим від філософського змісту оригіналу, ніж поетичний український переклад Мирослава Роговича, неодноразово заслужено передрукований у київському (1973 р.) гарвардському (1994 р.) і харківському (2010 р.) виданнях паралельно до авторського латинського тексту Сковороди. Однак найближчим до філософського оригіналу Сковороди, згідно з дослідженням Олени Сирцової, залишається переклад  цієї поеми, відомий в списку  під назвою “О вѣчности”, виявлений в свій час І. В. Іваньо у фонді Барятинських Державного Історичного Музею (ГИМ) в Москві. Цей текст був ідентифікований дослідницею як переклад, виконаний  з латини в кін. XVIII ст. щонайвірогідніше самим Сковородою, про що вона вперше повідомила наукове товариство саме на цих Нових читаннях.
 
Істотний вимір розмові про філософську інтерпретацію Сковородою патристики додала запрошена на читання як знавець патристики та історії української філософії представниця Центру cв. Климента НАУКМА Дарина Морозова. Вона звернула увагу на своєрідний паралелізм між такими  двома визначальними постатями в українській культурі XVIII ст. як Григорій Сковорода та  Паїсій Величковський  Попри  всі очевидні розбіжності обидва образи мислителів асоціюються в нас із географічними мандрами та інтелектуальними пригодами із викликом попередній – схоластичній – парадигмі у науці та освіті та зрештою із поверненням до спадщини греків, античної та патристичної у випадку Сковороди, або лише патристичної у випадку Паїсія. Ідея зіставлення – протиставлення Паїсія Величковського і Григорія Сковороди в аспекті різних чинників української духовності того часу зацікавила присутніх. Дарина Морозова нагадала про подібне зіставлення, запропоноване на харківському конгресі україністів Андрієм Окарою, й зауважила, що евристичні можливості такого розгляду ще не цілком вичерпані, оскільки репрезентативність обох постатей для епохи є безсумнівною (надихнувши, тим не менше, на репліку з місця відому дослідницю Тетяну Чайку “Где пруд, а где имение?!).
 
Тоді і Олена Сирцова, не зважаючи на в такий спосіб полемічно наголошену осібність Сковороди, запропонувала згадати, як на те пішло, ще й про Канта як ймовірний третій полюс української філософської культури того часу, адже, як показала В. М. Нічик в своєму дослідженні “Києво-Могилянська академія і німецька культура” (К., 2001), в другій половині століття київських студентів можна було зустріти і в Кенігзберзі, який вже тоді входив до європейського поля української університетської освіти, а наприклад, Сковорода у вищерозглянутій на цих читаннях латинській поемі прямо звертається до чистого розуму зі словами: “O Ratio mea recta!”
 
Після цього дуже доречно слово було надане знавцю не лише української, а  й німецької філософії, колишньому стипендіату Університету Гумбольдта й завідуючому відділом соціальної філософії Анатолію Єрмоленко для виступу “Діалог Сковороди в контексті сучасних парадигмальних змін “. Доповідач розповів багато цікавого і парадигмального, зокрема, про актуальність методу сократівського діалогу в інтерпретації Сковороди не лише для сучасних суто філософських пошуків, а й для його застосування в реальних соціально критичних ситуаціях і навів приклад, як на міжнародному конгресі по сократівському діалогу, в якому він брав участь, були оприлюднені результати ефективності застосування сократівського діалогу й прийомів майєвтики, діалектики та іронії пенітенціарною службою для психологічної реабілітації ув` язнених. “Я був спочатку в шоці, а потім подумав, де й можуть відкритися справжні обрії філософського діалогічного мислення, як не в тюрмі”,  зізнався філософ. Всі пригадали платонівську печеру як символ ув` язненості в світі, а дехто гностиків, Боеція, Юлю і погодились, що діалоги Сковороди можуть бути, як і раніше, корисними у великій світовій тюрмі. А потім, ні сіло ні впало, заспівали з 2-гої пісні  “Саду Божесвенных Пѣсней”  “Кинь весь мір сей прескверный. Он-то вточь есть темный ад. Пусть летит невѣжь враг черный; ты в горный возвысись град.” Воланд, стоячи в цей час в коридорі Інституту з видом на Голгофу, заплакав би.
 
Далі, як всі вже здогадалися, почалась цілковита містика, якої в філософській культурі України, хоч греблю гати. Про містику й містичність філософії Сковороди, частково полемізуючи з Дмитром Чижевським (стосовно впливу на нього саме німецької містики), а частково погоджуючись (в аспекті загальної містичної інтенції слов`янського розуму і впливу на нього християнської містики загалом), своє вагоме слово сказав Володимир Білодід.  Нагадаємо принагідно,  що в останні роки непересічним доробком покійного завідувача відділом Історії філософії України Василя Лісового та співробітниці цього ж відділу Ірини Валявко, присутньої на читаннях, було видано 4 томне зібрання праць Дмитра Чижевського, яке сприяло підйому нової хвилі зацікавленості дослідників концепцією вченого стосовно сприйняття Сковородою вчення німецьких містиків XVI–XVII ст. (Якоба Беме, Валентина Вайгеля та ін.). Робота над архівом Чижевського, як доповіла товариству Ірина Валявко,  нею зараз продовжується.
 
Неходженою стежиною філософській спільноті запропонувала рушити в своєму цікавому виступі Тетяна Чайка, а саме, дослідити вірогідні талмудичні впливи в українській культурі й особливо у ще не прочитаних в цьому аспекті текстах Сковороди. Вона також закликала спробувати розгледіти за лаштунками діалогів, пісень та листів приховану, загорнуту в слова, але ще далеко не зрозумілу дослідниками його біографії особистістьфілософа.
 
Всі погодились, що, підцензурний за життя, неопублікований лише за невеликим виключенням упродовж майже ста років після смерті, Григорій Сковорода довго залишався, та й досі залишається не лише для свого XVIII ст. і наступного XIX  ст. , а й для всієї пізнішої історії європейської філософії, майже непрочитаним і ніким непродовженим. Його унікальна герменевтична глибина і неповторність так і залишилась незрозумілою, а уособлена ним потенційна можливість розвитку у слов` ян особливого філософсько-герменевтичного напряму,перспективного тоді і для європейської філософії в цілому, так і залишилась невтіленою.
 
Учасники
 
Шевченко В.  докт.  філос. наук, провідний науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України; Сирцова О.  канд. філос. наук, старший науковий співробітник відділу Історії філософії України Інституту філософії НАН України; Малахов В.  докт.  філос. наук, професор, провідний науковий співробітник відділу філософії культури етики і естетики Інституту філософії НАН України; Морозова Д.  канд. культурології, науковий співробітник  Центру св. Климента Національного Університету “Києво-Могилянська Академія”; Єрмоленко А.  докт. філос. наук, професор, завідувач відділом соціальної філософії  Інституту філософії НАН України; Чайка Т. канд. філос. наук,  науковий співробітник відділу Історії філософії України Інституту філософії НАН України; Білодід В. канд. філос. наук,  старший науковий співробітник відділу Історії філософії України Інституту філософії НАН України; Валявко І. канд. філос. наук, науковий співробітник відділу Історії філософії України Інституту філософії НАН України.
 
На  Нові читання також завітали, ставили питання, ділились міркуваннями й гомоніли співробітники відділу Історії філософії України Інституту філософії НАН України, канд. філос. наук, старший науковий співробітник Ярослава Стратій (яка щойно видала том латинських творів Інокентія Гізеля з паралельним  українським перекладом); Завідувач відділом докт. філос. наук, старший науковий співробітник Сергій Йосипенко (під науковим редагуванням якого щойно вийшли 2 томи російського перекладу творів Сковороди); докт. філос. наук, провідний науковий співробітник відділу Ніна Поліщук (яка щойно видала книгу «Філософія прагматизму»); докт. філос. наук, провідний науковий співробітник Володимир Литвинов (який щойно видав упорядкований ним  4-й том Вибраних філософських праць Теофана Прокоповича), канд. філос. наук, старший науковий співробітник Оксана Забужко (яка щойно видала своє листування з Юрієм Шевельовим у 5-томнику його творів).  Отакі от люди.
 
Своє вітання Новим читанням крізь сніги, морози і хуртовини надіслали
 
Академік,  доктор філософських наук, директор Інституту філософії НАН УкраїниМирослав Попович(автор трьох книг про Григорія Сковороду); координатор програми сприяння видавничій справі SKOVORODA Посольства Франції вУкраїні і Міністерства закордонних справ Франції Валентина Стукалова; доктор філософських наук, професор, завідувач відділом історії зарубіжної філософії та редактор філософського альманаху «Мультіверсум» Віталій Лях.
 
Наступні Нові читання заплановані по античних джерелах Сковороди на кінець травня. З ідеями та пропозиціями звертатись до  Олени Сирцової E mail elena.sirtsova@gmail.com
 
Ключові слова  Сковорода Григорій  Нові читання  Skovoroda Colloquium

 

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner