КЛБІ 2015

Виголошені у Хрестовоздвиженському храмі с. Мостище Макарівського району Київської обл. 

1. Проповідь архім. Філарета  після Євангельського читання.
Про важливість вшанування усопших. Про молитву. Про піст. 

Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Господи, благослови!

Дорогі наші, сьогодні, в цей день суботній, у другу суботу святого Великого посту, ми за традицією звершуємо пам'ять всіх тих людей, які перейшли від нас в життя вічне… Ми з подякою Господу за все приносимо безкровну Жертву в пам'ять про них, і, звичайно, молитовно всіх цих людей вшановуємо.

Коли на одній богословській конференції мова йшла про соціальне служіння, то людина, яка добре знає православну заупокійну службу і тлумачить її, зазначила, що служіння ближнім для людей Церкви – це не тільки служіння тим, хто живе на землі, але й усебічна допомога тим, хто вже у вічності. От як ми розуміємо служіння людям: ми служимо не тільки тим, хто зараз потребує реальної, діяльної допомоги, але повинні служити й тим, хто у вічності.

Адже ми віруємо, що людське життя не закінчується на земному перебуванні людини в цьому світі. Ми віруємо в те, що життя людське, якщо його можна порівняти з великою книгою, яка ніколи не закінчується, можна поділити умовно на передмову, яка відбувається тут, на землі (включно з внутрішньоутробним періодом життя будь-якої людини), і основний текст, який іде після передмови. Так от, те, що на землі, - це певною мірою передмова. А те, що чекає людину тоді, коли душа розлучається з тілом, і людина народжується у вічність, або, як ми говоримо, помирає, - це вже основна частина книги, яка ніколи не закінчується. Як правило, в передмові автори зосереджують увагу на тому, що є найважливішим в книзі. Звертають увагу, що необхідно підкреслити для себе читачу, що є найбільш важливим. Так і земне наше життя: воно визначає, як ми будемо жити у вічності.

…Наша Церква, як чадолюбива Матір, завжди вшановує і тих своїх чад, які живуть на землі (і молиться за весь світ), і тих чад, які перейшли у життя вічне. Цій молитовній праці, молитві за усопших, віруючі присвячують себе протягом усього святого Посту. Відповідно до церковного уставу, кожен день, від понеділка по п’ятницю, в храмах звершуються заупокійні панахидні служби-літії. Вони є невід’ємною частиною вранішньої служби, їх можуть лужити і після вечірні.

Встановлені також і особливі дні, які ми називаємо поминальними суботами. Взагалі в Піст –  три поминальні суботи, але якщо субота поминальна припадає на свято, як, наприклад, буде наступного тижня (сорока святих мучеників), то заупокійна служба в цей день відміняється, і відправляється служба святим.

У Православній Церкві є поминальні суботи, немає поминальних неділь. Неділя – це мала Пасха. На Пасху ми відкрито усопших ніколи не поминаємо, але завжди молимося за них.

Наскільки важливою є молитва для усопших, нам стане найкраще відомо, коли ми самі перейдемо до їхнього стану, коли ми самі перейдемо межу між тимчасовістю й вічністю. Тоді ми в максимальній мірі впевнимося (а цього ніхто не уникне!), наскільки необхідно молитися і правильно – молитвою і милостинею – поминати наших усопших, і що є найважливішим у поминанні. Ми говоримо, що усопші вже не можуть робити добрих справ на землі, хоча вже не можуть чинити і гріхів, які ми, люди, звершуємо, живучи на землі. І от для того, щоб «восповнити», умовно кажучи, добрі справи тих людей, які перейшли у вічність, ми в пам'ять про них звершуємо справи доброчинності. Тому для віруючих людей повинно бути правилом не лише збиратися на традиційні заупокійні обіди, бо певні заупокійні трапези були й у язичників –  вони справляли тризни (княгиня Ольга, яка була християнкою і яку оточував язичницький світ, повеліла, щоб тризни по ній  не справляли), тобто традиція поминати усопших за трапезою я майже в усіх віросповіданнях... У християнстві заупокійна трапеза – це та милостиня, яка приноситься в пам'ять про усопших, а милостиня тим буде ціннішою – для Бога і для тих, кому ми її даємо, – чим більше вона принесе користі. Звичайно, якщо ми просто в заупокійні дні збираємося на обіди і спілкуємося, - це добре, але якщо ми не дбаємо в ці дні про тих, хто потребує нашої допомоги, то це навряд чи буде справжнім поминанням відповідно до християнських традицій.

Тому віруючі люди стараються завжди в день поминання – в сороковий, в дев’ятий день, в річницю своїх рідних, близьких бути в храмі на молитві. Потім можна зібратися вдома за трапезою, але дуже важливо в цей день зробити якусь добру Божу справу: відвідати хворих людей; якщо обід, то дуже добре було б на нього запрошувати тих, хто дійсно потребує цього обіду. Ми ж не так потребуємо цього обіду, коли збираємося з родичами – це для нас більше спілкування. Але є люди, яким дійсно потрібно допомогти, можливо, продуктами, люди, яких просто потрібно запросити до своєї оселі, щоб можна було приділити їм належну увагу. В Євангелії від Луки Сам Спаситель говорить: коли ви запрошуєте людей на обіди, на трапези, то не дбайте про те, щоб вам запросити знайомих, сусідів, тих, хто вам може чимось віддячити за ваш обід. Але подбайте про те, щоб запросити калік, жебраків, тих, хто вам нічим тут не віддячить, – і Господь, Який бачить ваш благий намір і вашу дію, обов’язково віддячить вам за цих людей.

Що ж до молитви, то в Піст, як ніколи, ми повинні зосереджуватися на цій християнській чесноті. Через кілька тижнів у нас буде звершуватися пам'ять Іоанна Ліствичника. І от Іоанн Ліствичник говорить, що молитва є царицею, початком усіх християнських чеснот. Молитися в ці дні ми повинні і за усопших, і загалом перебувати в зосередженому молитвенному стані, бути духовно пильними. Цю пильність нам дає те, що ми будемо берегти свій ум, те, що ми не будемо розсіюватись. Цю пильність нам дає те, що ми будемо зосереджено перебувати в тій молитві, яка повинна бути постійним предстоянням перед Богом. Як говорять святі отці, молитися потрібно частіше, ніж дихати.

Ми почули сьогодні уривочок зі Святого Євангелія: Сам Господь Іісус Христос, істинний Бог і істинна Людина, Боголюдина, вставав рано вранці і йшов туди, де ніхто його не міг і знайти спочатку, і там молився, молився Своїм Боголюдським єством. Що вже про нас говорити, як ми потребуємо молитви! Наскільки ми повинні зосереджуватися на молитві!  

А у нас часто бувають деякі крайнощі щодо молитви. Перша – це те, що віруючі люди автоматично звикають просто читати молитви, звикають молитвословити, але втрачають молитву. Митрополит Антоній Сурозький наводить приклад: сім’я, взявши в руки молитвослови, встала на молитву. Прочитала молитви, і хлопчик, який був в цій сім’ї, говорить: ну добре, намолитвословилися, а давайте тепер помолимося. Може, він відчув, що люди просто прочитали молитви. Так часто буває: людина може навіть молитву «протараторити», як то кажуть, не підключаючи до неї ані розуму, ані серця. Є ще й інша крайність. Одна моя знайома, психолог, віруюча, православна людина, сказала, що це – особливості, як правило, представників воцерковленої інтелігенції: вони часто чекають натхнення, щоб молитва прийшла, щоб було натхнення на молитву. А якщо не буде цього натхнення, то навіщо тоді молитися? І от святі отці говорять, що ми повинні спонукати себе до молитви, «понуждати на молитву».

Дай Боже, щоб молитва з’єдналася з нами! Як говорив ще в ХІХ ст. преподобний Парфеній Київський, молитва повинна врости, як болячка, в наше серце (вираз у нього такий був, характерний для того часу). Тобто вона повинна і біль нам приносити за те, що ми не молимося за весь світ, за всіх людей, і серце наше повинно вболівати за всіх людей – це і буде елементом молитви, молитовності. І якщо вже Христос молився, Богочоловік, йшов в пустельне місце і молився, – то як же нам потрібно молитися, як треба зосереджено шукати час для молитви в дійсно предстояти всебічно перед Богом. Адже, за святителем Феофаном Затворником, молитва – це всебічне і повсякчасне предстояння перед Богом. Як і Піст – це всебічне обмеження себе в тому, що дозволяє нам входити у суєту, що позбавляє нас повноти і глибини життя.

Пам’ятаєте, ми з вами зачитували деякі рядочки з книги Івана Шмельова «Лето Господне»? Коли в Піст вдаряли в дзвін, то віруючи люди, чуючи, як дзвін проноситься над селом, містечком, говорили, що він нагадує: «По-мни, по-мни». Про що? Про Царство Небесне. Про єдине на потребу. До цього йди. А там, якщо ми шукаємо Царства Божого і Правди Його, то все решта нам докладається. Дай Боже, щоб ми вчилися молитися. Дай Боже, щоб ми вміли молитися зосереджено, полюбили молитву, спонукали себе на молитву. Нехай Господь допоможе нам молитися в пам'ять про усопших, приносити безкровні Жертви, тобто брати максимальну участь у Божественних літургіях. Нехай Господь дарує нам молитися і за усопших, і дерзати молитися, як ми говоримо, «о мире всего мира». Тобто молитися за всіх: за всіх людей, за весь світ. І нехай Всемилостивий Господь, Який Сам віддалявся для молитви, допоможе нам звершувати молитовне предстояння перед Ним. А усопші нехай дійсно відчувають нашу допомогу і підтримку, яку ми, перебуваючи ще на землі, можемо і повинні надавати їм. Амінь. 

2. Проповідь на відпусті. Про Піст. Про Хрестопоклонну неділю.

Фрагмент: 

…В Піст нам по-особливому треба зосередитися, по-особливому схаменутися, як інколи говорять, угомонитися, зупинитися серед тієї суєти, яка нас настільки втягує в себе, що ми суєту, метушню починаємо сприймати ледве не за повноту і не за глибину життя… Ще раз нагадую: Христос закликає нас, перш за все, шукати Царства Божого і Правди його, а все решта докладеться нам. І тому нам дуже важливо зараз пам’ятати про небесне, а земне – наповнювати небесним. Скрізь – в усіх наших справах, в усіх наших послухах ми повинні максимально стверджувати нашу належність до Христа, до Святої Його Церкви, тобто жити на землі так, щоб все земне ми проживали, як, безумовно, важливе, але тимчасове, а небесне – як те, що є найголовнішим, найважливішим, на що ми завжди повинні орієнтуватись.

Наближається особливий день для нашого мостищанського храму – Хрестопоклонна неділя. Цей день прирівнюється для нашої парафії до храмового свята, тому що храм наш присвячений Воздвиженню Хреста Господнього, храм наш є Господським храмом… В Хрестопоклонну неділю, третю неділю Великого Посту, ми вшановуємо по-особливому Хрест Господній, вклоняємося перед цим Хрестом Тому, Хто розіп’явся заради нас і заради нашого спасіння на цьому Хресті, ми співаємо величний піснеспів-гімн: «Кресту Твоему поклоняемся Владыко, и святое воскресение Твое славим».

Хрестопоклонна неділя підводить нас до середини святого Великого Посту (…). Після Хрестопоклонної неділі настають ті неділі, в які ми вшановуємо по-особливому святих – тих, які вчать нести не ремствуючи, з радістю наш життєвий хрест. А життєвий хрест буде для нас спасительним тоді, коли ми не ремствуючи, не засуджуючи Божий Промисел, з радістю його нестимемо, з подякою Богові за все…

Фотографії з літургії:

 

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner