Так же влаштовані ми, що на початку виконання якоїсь благої справи ми ставимося до неї дуже ретельно. Але чим далі ми йдемо, тим менше зусиль ми докладаємо, щоб робити щось хороше, Боже і необхідне з максимальною віддачею. І от коли вже почалася друга половина Посту, Церква саме в неділю Іоанна Ліствичника благословляє нам для читання і роздумів Євангельський уривочок, присвячений тому, як Христос вигнав нечистого духа з отрока того батька, який сказав: "Якщо можеш щось зробити для сина мого, то зроби". Спаситель запитав у нього: "А чи сам ти віруєш, що це може відбутися?" І батько сказав: "Так, Господи, вірую. Допоможи моєму невірству!" І учні приступили до Христа і запитали: "Чому ми не могли це зробити"? Христос сказав їм: "За невірство ваше. А рід же цей лукавий нічим іншим не виходить, як тільки молитвою і постом".

Піст і молитва - це та наша духовна зброя, яку святі отці називають "двома крилами", які дозволяють нам підніматися над земним нашим життям і жити життям небесним, ті крила, які допомагають нам підійматися з глибини наших падінь. Ці два крила поставляють нас на висоту нашого служіння Богові, світу, Вітчизні, нашим ближнім, на ту висоту, яка може бути в кожної людини, яка бажає жити за заповідями Христовими. І саме цей уривочок читається сьогодні, коли ми згадуємо преп. Іоанна Ліствичника, автора чудового духовного твору "Ліствиця", який розповідає про те, як людина, долаючи в собі гріхи, може поступово, вдосконалюючись у християнських чеснотах, підніматися до вершин тієї святості, до якої всіх нас закликає Господь. А піднімаючись до святості, долаючи себе, ми можемо і повинні жити тією істинною духовною радістю, яку в усій повноті нам дає Господь.    

Також цього дня ми вшановуємо пам'ять сорока мучеників Севастійських.... Ці люди залишилися вірними істинній вірі, Церкві, Її Главі - Господу нашому Ісусу Христу. Один із сорока мучеників не витримав тих випробувань, через які проходив він і його друзі, і спокусився на певні земні блага. І з цього нічого не вийшло: він і небесне втратив, і земного не отримав. А той воїн, який стеріг святих мучеників, яких уже катували в Севастійському озері, побачивши, що на тому місці, де стояв той, хто вийшов з вод того озера, залишився вінець, зайшов у воду і сказав: "І я теж християнин", - і вінець опустився над ним. Він отримав те, що Господь уготовив всім сорока страждальцям.

І от другий уривочок з Євангелія, від Матфея, присвячений пам'яті цих сорока мучеників. Але тут, в цьому уривочку, не тільки розповідь про те, що і останнім, хто вірний Богові, Господь уготовляє те, що й першим, але мова йде і про блага Царства Небесного, яке є всередині нас. Аби тільки ми бажали йти до цього Царства Божого, жили цим життям. Господь ні для кого не закриває життя в цьому Царстві. Він дає життя в усій повноті всім тим людям, які бажають обирати Боже і Божим жити. І навіть якщо ми можемо відступати від спасительного царського шляху, то все одно через каяття, через навернення до істинного життя в дусі Христовому, ми можемо повернути те, що було втрачено нами через наше нерадіння. Все залежить від нас, але щось благе ми можемо робити не своїми силами, а з допомогою Господньою. 

Тож, входячи у другу половину Великого Посту, будемо докладати ще більших зусиль для того, щоб ми могли, долаючи себе, той негатив, який є в нас, сприяти тому, щоб негативу було менше навколо нас, і щоб ми перебували в істинній духовній радості, і радість життя у Христі, в світлі Христовому, несли всім людям і всьому світові. Амінь.  

На відпусті. Про дияконську хіротонію Олексія Козлова.  

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner