23 та 24 квітня у Києві відбулася визначна подія – дві лекції видатного біблеїста Андрія Десницького на тему «Сучасна біблеїстика як виклик традиційному християнству». Здавалося б, Біблія для християнства є засадничою книгою, тому біблійні студії для християнина – цілком природна справа. Однак традиційне християнство до сучасних наукових досліджень Біблії може ставитися з підозрою, оскільки факти з археології, палеобіології, історії та інших наук нерідко суперечать усталеним інтерпретаціям Святого Письма у конфесіях, які визначаються інституційністю, догматичністю та місійною спрямованістю. Що робити, наприклад, із тим, що до Ноєвого ковчегу фізично не могли потрапити представники всіх видів тварин, які на той час існували на землі? Або з тим, що Апостол Павло – не автор Послання до євреїв? Де в Біблії закінчуються факти і починаються міфологеми, як проводити між ними межу?

Нелегко говорити про любов до ворогів. Для цього треба мати досвід її переживання, а хто з нас може сказати, що він здійснює в житті цю заповідь Господню: “Любіть ворогів своїх..., творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує” (Мт. 5:44).

Вихід за межі Мойсеєвого закону

Уся Проповідь на горі у п’ятому й наступних розділах Євангелії від Матвія протиставляє заповідь Мойсеєвого закону та заповідь нову Ісуса, “нового Мойсея”. Перш ніж говорити про євангельську проповідь, мені хотілось би викликати в пам’яті образ оцих “двох Мойсеїв”. У Євангеліях і Новому Завіті міститься протиставлення стародавнього та нового законів – не конфлікт між ними, а вихід другого за межі першого. Мойсей схиляється перед Господом на Таворі, поступаючись Йому місцем. Як Йоану Хрестителеві, Мойсею слід применшуватися, щоб Ісус міг зростати. Євангеліст Йоан нагадує: “Закон бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з’явилися через Ісуса Христа” (Йо. 1:17).