КЛБІ 2015

Маленька дівчинка в рожевій сукні стрибає від радості під чуйним поглядом своєї бабусі. Сьогодні вранці разом із іншими дітьми вона спорудила вертеп – українські різдвяні ясла. У коридорах Інституту святого Томи Аквінського в Києві її каштанові кучерики підстрибують у такт кроку. Майже два роки тому, 24 січня 2015-ого, в супермаркеті їй відірвало ногу бомбою, яка забрала в неї і матір. Маленьку дівчинку звуть Меланія, їй п'ять років, вона родом із Маріуполя, міста на сході України. «Моїй доньці було 27 років, – зі сльозами на очах згадує бабуся. – Коли бомба вибухнула, вона прикрила собою дитину, щоб врятувати ... Ми з Меланією багато часу провели в лікарні. Вона перенесла дві дуже важких операції для установлення протеза. У палаті їй чувся гул літака, і коли медсестра або лікар стукали в двері, вона здригалася від страху. Меланія дуже боялася. Коли ми переїхали до Києва, їй здавалося, що вона все ще там. Вона говорила: "Бабусю, прилетить літак, заховай мене де-небудь в лікарні"».


архієп.Бориспольський
Антоній (Паканич)

12 березня 2011 в Київській Духовній Академії в рамках щорічної студентської конференції відбувся методичний семінар «Вивчення спадщини новомучеників і сповідників XX століття в навчальних програмах духовних навчальних закладів», підготовлений Навчальним комітетом при Священному Синоді Української Православної Церкви.

 
У своєму вступному слові архієпископ Бориспольський Антоній (Паканич), ректор КДАіС, окреслив головні віхи у процесі вивчення та вшанування подвигу та спадщини новомучеників та сповідників ХХ століття, які переподвідає дана публікація.

На порядку денному: останнє смирення чи останній цинізм [1]

“Я кого люблю, тих і викриваю… Тож, будь ревний і покайся!” Ці слова, з якими Господь звертається в Йоановім видінні до Лаодикійської общини (Од. 3, 19), набули для нас, росіян, надзвичайно конкретного й актуального смислу. Ми змушені дуже ґрунтовно засвоїти цей урок: навчитися пізнавати любов Бога в Його нещадному викритті.

1. Аскетика сім’ї. Сама формула передбачає, що сім’я – це проблема. Справді, ставлення до шлюбу та сім’ї – одна з найскладніших, антиномічних речей, навіть із тих, з якими зустрічаємося у християнстві. З одного боку, шлюб – святий, шлюб – це таїнство “во образ Христа й Церкви”, шлюб у Кані – початок служіння Христового. Шлюб – це жертовне служіння і тому він сам по собі є аскетичним, це “несення тягарів одне одного” і досвід справжнього християнського смирення, вміння сприймати іншого як іншого, самопожертва заради тієї свободи іншого, в якій тільки і можлива любов.

 І. Наші труднощі, немочі і скорботи

Перед тим, як звернутися до проблеми єднання православних сімей і творення сім’ї як малої Церкви, зверну увагу на те, що дуже важливо усвідомити усім нам: більшості з нас, християн, ще треба відбутися як соборній спільноті. Ми ще надзвичайно далекі від тієї єдності, про яку св. апостол Павло сказав: “... зберігати єдність духу в союзі миру. Одне тіло, один Дух..., один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Якщо Він над усіма, і через усіх, і в усіх” (Єф. 4: 3–6).

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner